Константин Товстуха о классике в современности и в будущем

Пока в ХАТОБе шли репетиции концерта, посвящённого 140-летию со дня рождения Сергея Рахманинова, товарищи из пресс-центра «Профиль» поделились со мной телефоном молодого украинского пианиста Константина Товстухи, и мы договорились о встрече. Признаться, услышав по телефону чистый украинский язык, я поначалу был несколько сконфужен, но твёрдо решил: интервью буду писать языком оригинала, оно того стоит. Да и в начале самой беседы мы договорились не заморачиваться о языке.

— Путь в музыку, а тем более академическую, гораздо сложнее, чем в популярную. Трудно было начинать, или всё как-то само пошло?

— Ні, це не просто складніше, це зовсім інший шлях культури, мислення. Спочатку було тяжко, потім пішло само, потім був період становлення. Але справжній шлях почався, коли я поступив у Московську консерваторію, саме професійний шлях.

— А школа украинская сильно отличается?

— Безперечно. Якщо чесно (не побійтеся цього написати), в Україні справжньої школи немає. У нас є дуже талановиті люди, які можуть дуже швидко вчитися. На жаль, усі хоч трохи талановиті музиканти виїжджають за кордон, аби навчитися. А отримавши високий базис, високу кваліфікацію, вони відчувають, ніби в Україні робиться все, щоб люди із закордонною освітою на поверталися сюди. І це дуже сумно, бо хочеться ділитися цими здобутками з вітчизняною публікою.

— Считаете ли вы, помимо непосредственных учителей, духовным наставником, что ли, кого-то из классиков или современников?

— Чесно кажучи, батьки і вчителі завжди були першими духовними наставниками. А ще… Як взірець сучасного світового піанізму, безперечно — Григорій Соколов. Це — Ріхтер номер два, велетень своєї епохи, який, на жаль, мало грає в Росії. І це ще одне питання — чому? Якщо Деніс Мацуєв дає на рік по п’ятдесят-шістдесят концертів, то Григорій Соколов, який, на щастя, на десять голів вище Мацуєва, — лише два…

— А по ту сторону сцены, зрители… субъективно, чем отличаются по городам или даже странам, какие больше запомнились или понравились?

— Публіка — це завжди живий організм, з яким хочеться спілкуватися. Українська публіка дуже хороша, може, навіть, краща за російську, більш щира, душевна. Московська — досить витребенькувата, екзотична, хоча я з нею небагато знайомий. Іспанська, наприклад, взагалі по-іншому все сприймає, іноді кричать, ніби це рок-концерт; ця публіка любить швидку яскраву музику, і коли я грав хороші, але повільні речі, вони на неї не реагували. Слов’янська душа, звичайно, завжди тепліша, завжди рідніша.

— Если бы самому приходилось выбирать репертуар, какие композиторы были бы в первых рядах?

— Я не можу відповісти на це питання, бо в кожного автора я можу знайти щось цікаве, від бароко до сучасних днів. Наприклад, я, чесно кажучи, не люблю Ференца Ліста, але такі речі, як дванадцята рапсодія, друга балада, дванадцятий концерт мені дуже подобаються, я їх із задоволенням виконую. А ось у Шопена немає жодного середнього твору, та я не наважуюся грати цю музику, бо вона якоїсь вищої складності, і навіть серед найвеличніших виконавців дуже мало здатних її виконувати. Можливо тому, що це якась особлива чистота, культура, аристократизм, а оскільки культура загалом починає потроху «сповзати», то, на жаль, і культура виконавська починає розпадатися.

— Кстати, недавно главный дирижёр Харьковской филармонии говорил о том, что музыкальная критика сошла на нет…

— …а музичної критики в Україні взагалі немає! Навіть серед кращих російських видань це дуже посередній рівень. Розумієте, музичний критик — це людина висококласної музичної культури, і тут потрібна якась особлива чесність, а в основному — це заангажовані люди.

— Подводя беседу к финальным аккордам, как думаете, в 22-м веке, какую музыку из нашей современности будут считать классикой?

— Нічого не можу сказати з цього приводу. Я взагалі не впевнений, чи буде створюватися музика у 22-му столітті. Хоча музики зараз чимало, і якісної, і неякісної. А загалом, кого більше будуть грати — той і буде класиком. Якщо будуть грати Родіона Щедріна, він і буде класиком; можливо, Олександра Чайковського — це сучасний російський композитор, якого зараз активно виконують. Тому — все, що завгодно.

— Не тесно в исполнительском жанре? Может, хотелось стать дирижёром, или написать что-то своё?

— Композитором — ні. Мама багато пише, тато писав і може писати. Диригентство? Це дуже цікаво, але це питання дуже високої освіти, нервової діяльності, для цього потрібно мати особливий слух. На даний момент я не вважаю, що у мене є диригентський слух. І хоча зараз багато піаністів стали диригентами, з професійної точки зору вони все-таки профани, як це не сумно.

— А возможно, оно и правильно: делать немного, но на очень высоком уровне.

— Принаймні старатися!

— Тогда остаётся пожелать вам больших творческих подъёмов! Спасибо за беседу и до встречи на концерте 10-го мая!


Protected by Copyscape Online Plagiarism Test
Вы не можете высказаться или оставить ссылку здесь...

Одна реплика к теме “Константин Товстуха о классике в современности и в будущем”

Powered by WordPress | Thanks to NewWpThemes | Александр Божок